Історія


Археологічні знахідки

Територія сучасних Великих Бірок була заселена з часів пізнього палеоліту. До найдавніших археологічних знахідок виявлених на території селища відносяться крем'яні знаряддя праці та їх уламки доби неоліту, які впродовж багатьох років знаходять в полях західніше селища та на пагорбах в межиріччі річок Гнізни Гнилої і Гніздечної, крем'яні та кам'яні сокири епохи енеоліту (мідно-камяної доби 3-2 тис. р. до н. е.) одна з яких, знайдена в 1951 р., експонується у відділі стародавньої історії Тернопільського обласного краєзнавчого музею. Знайдена восени 2009 р. мідна сокира кавказького типу відноситься до рідкісних знахідок епохи ранньої бронзи (енеоліту). У 2012 р. на південно-західному схилі на відстані близько 300 м. на захід від селища, в полі на глибині 0,4-0,5 м., знайдена давня кінська упряж, що відноситься до епохи раннього заліза (VIII–VII ст. до н. е.). На околицях Великих Бірок виявлено також могильник 8-6 ст. до н. е. На початку ХХ ст. в експозиціях Подільського музею (тепер ТОКМ) зберігався глиняний посуд періоду висоцької культури (1100–600 рр. до н. е.) знайдений на території селища, але втрачений під час Другої світової війни. Залишки одного з могильників черняхівської культури було випадково виявлено при виконанні земляних робіт, під час будівництва лікарні в центрі селища, восени 1987 р., коли будівельники натрапили на давнє трупопокладення. На місце знахідки прибула Черняхівська експедиція ТОКМ на чолі з відомим археологом Ігорем Геретою, який дослідив і описав це поховання.. Є всі підстави вважати, що на теперішній території Великих Бірок у ІІІ — V ст. н. е. існувало поселення черняхівської культури, яке займало обширну площу вздовж південно-західної похилої ділянки лівого берега річки Гнізни Гнилої.

Період Середньовіччя

Під Короною і Річчю Посполитою

Перша писемна згадка про поселення датована 10 березня 1410 р., коли, за часів правління короля Владислава ІІ Ягайла, воно входило до Корони Польської. Староста подільський і теребовлянський Пйотр Влодкович (Владкович) у Теребовлі 10 березня 1410 р. підтвердив уклад границі, яка розмежовувала село Чернилів (тепер Чернелів-Руський) від Борка. Щоправда, у Літописі руському згадується битва русько-галицького війська з монголами 1243 р. в Борку; тож, можливо, тут вперше мовиться про нинішні Великі Бірки чи територію, де вони розташовані.

З польських джерел відомо, що у XV—XVI ст. королівщина Борек разом із 4-ма навколишніми селами входили до Теребовлянського староства (повіту), Галицької землі, Руського воєводства, Королівства Польського. 15 червня 1530 року підстароста Кам'янецький Ян Срочіцкі (Срочицький) дістав дозвіл від короля Сигізмунда І Старого закласти на місці села Борек місто на магдебурзькому праві.

Однак, він чомусь не спромігся на закладення міста на тому місці, тому в короткому часі змушений уступити ці маєтки галицькому підкоморію Миколаю Сенявському, якому король надав дозвіл на викуп з рук Яна Срочицького королівського села (тоді ще не міста) Борек разом з належними до нього селами: Дичковом, Ходачковом, або Качавою (тепер Малий Ходачків), Галущинцями, і Заднишівкою (тепер в межах смт Підволочиська). У його власності воно перебувало близько 30-ти років, проте Миколай Сенявський, ставши великим коронним гетьманом, володіючи багатьма іншими маєтностями, не прив'язався до Борка. З 1565 р., за часів короля Сигізмунда Авґуста ІІ, містечко Борек разом із сусідніми селами стало власністю королівського управителя Кам'янецького замку Миколая Потоцького і перебувало під пануванням родини магнатів Потоцьких понад 100 років.

Згідно з люстрацією королівщини Борек, проведеною в 1565 р., населення містечка становило близько 550 душ, які утримували в своїх господарствах 720 волів, 720 овець, 480 свиней і 320 вуликів. В містечку була православна церква св. вмч. Параскевії П'ятниці, а піп сплачував податок в 1 злотий. Працювали також млин, гуральня, також виготовляли солод і розводили рибу в ставку. Фільварок знаходився в сусідньому селі Дичкові, що входило до Борківського маєтку. Загальний дохід пана з містечка становив 273 злотих 23 грошів. Винекненню містечка Борек і його розвитку в XVI ст. сприяло його вигідне розташування поблизу кордону між Короною і Волинськими землями, що входили тоді до Великого князівства Литовського. В той час там установились сприятливі політичні і господарські відносини, процвітала торгівля, діяли митниці, вздовж кордону будувались оборонні укріплення, замки і замочки. Але цей період виявився нетривалим. З прийняттям в 1569 Люблінської унії та утворенням федеративної держави — Речі Посполитої щезли границі з Литвою, митниці ліквідували, прикордонна торгівля занепала. З початком XVII ст. посилилсь татарські набіги, які в тих часах, часто кілька разів на рік, заливали Галицьку землю вбивствами, грабунками та руйнуваннями. Містечко Борек, разом з сусідніми селами, в короткому часі двічі було спустошене татарами у 1624 і 1626 рр.


Австрійський Період

Селище у кінці XVIII і на початку XX століття

Культурне життя

22 жовтня 1849 р. засновано початкову 2-класну народну школу. При церкві св. вмч. Параскевії П'ятниці утворено «Братство тверезості» 1878 і встановлено пам'ятний хрест тверезості, спеціально відлитий з чавуну.

У 1884 р. за участю Олександра Барвінського, який виступив на загальних зборах з промовою «Про значінє читалень», було організовано один з перших в Тернопільському повіті осередок — згодом читальню — товариства «Просвіта», діяла до вересня 1939 р. До середини 1914 р. у Великих Бірках активно діяли філії українських парамілітарних руханкових товариств Січ і Сокіл.


Перша світова війна та Українська революція 1917-1921

На початку Першої світової війни, в ході наступальної операції російських військ, що згодом дістала назву Галицької битви, частини 8 армії під командуванням ген. О.Брусилова 18 серпня (5 серпня за ст. ст.) 1914 перейшли прикордонну річку Збруч, на відтинку між Підволочиськом і Сатановом. Того ж дня просуваючись на Захід вздовж шляхів і залізниць, вони оволоділи рядом населених пунктів до рубежу по р. Серет в тому числі Великими Бірками і залізничною станцією Бірки-Великі. Боїв та сутичок з російськими військами, в селищі та його околицях, в той час не було так як австрійська адміністрація і невеликі військові підрозділи заздалегідь залишили цю територію. В перших днях перебуваня російського війська, в селищі, було підірвано вибухівкою гуральню і встановлено заборону на продаж алкогольних напоїв, закрито читальню Просвіти. В середині 1915 тут розташовується невеликий польовий аеродром, що належав до південного бойового загону Ескадри Повітряних Кораблів (рос. ЭВК), на яому базувались перші російські винищувачі С-16. В червні-липні 1917, після провального літнього наступу військ Південно-Західного Фронту, російської армії, що згодом дістало назву Червневий наступ або П'ята Галицька битва (1917), впродож 24-26 липня через Великі Бірки проходила лінія фронту. Частина населення була заздалегідь евакуйована на схід. В наслідок бойових дій селу були завдані значні втрати, багато будівель було спалено і зруйновано. Безладно відступаючі, деморалізовані, російські війска забирали все підряд, траплялись часті випадки насильства і мародерства над цивільним населенням.

З початком Листопадового зриву від 01. 11. 1918 — 17. 07. 1919 р. Великі Бірки в складі ЗУНР. У УСС і УГА: Іван Балабан, Петро Бігус, Василь Гуцал, Степан Данилків, Антін Дудар, Степан Жидек, Федір Замора, Іван і Микита Зваричі, Іван Лаган, Леон Мацелюх, Томко і Василь Сидяги, Теодор Сидяга (1887–1937), Василь Сила, Євген Садовський, Михайло (1893) та Віктор(1896–1937) Якиміви та ін. Тут у червні 1919 року перебувала Підстаршинська школа вишколу І-го Галицького Корпусу УГА.

Під час Польсько-радянської війни 1920 р., з 26. 07. по 21. 09. — в складі т. зв. ГСРР.

Від вересня 1921 р. село увійшло до Тарнопільського повіту, новоутвореного воєводства Тарнопільського.

У вересні 1921 р. в населеному пункті 393 будинки, в яких проживало 2246 осіб.


Гітлерівсько-німецька окупація

Під час гітлерівсько-німецької окупації (02.07.1941 – 21.03.1944 рр.) Великі Бірки від 1 серпня 1941 р. – центр волості Тернопільської округи, Крайсгауптманшафту Тернопіль, Дистрикту Галичина, Генеральної губернії, Третього Райху. Навесні 1942 р. до Дня героїв місцеві мешканці насипали високу (8 м) символічну могилу УСС і воякам УГА (зруйнована  у 1956 р.). Також навесні 1942 р. внаслідок пожежі згоріла четверта частина житлових будинків села. У серпні 1942 року, за переховування єврейської родини, нацисти привселюдно розстріляли місцевого селянина Кароля Дудара. Начальник залізничної станції Бірки-Великі Станіслав Навлока і його дружина Михайлина, під час окупації, врятували і переховували єврейську дівчинку, у 2010 році посмертно нагороджені  відзнакою Праведників народів світу. У Великих Бірках і сусідньому селі Ступки у 1941/1943 рр.  діяв концтабір, куди звозили військовополонених червоноармійців (до груня 1941), згодом євреїв (до початку липня 1943), зокрема, з Бучача (частина молодих робітників була переведена до концтабору з ув'язнення в бучацькій тюрмі, ніхто не повернувся живим назад). В ніч з 9 на 10 липня 1943 р.  гітлерівськими карателями всіх в'язнів страчено, табір спалено. У лютому 1944 р. нацисти привселюдно розстріляли в селі 34-х привезених із Тернопільської тюрми в’язнів, більшість із яких були підпільниками ОУН, заложниками та вояками УПА, 7 квітня 1991 р. відбулось урочисте перепоховання останків загиблих; на місці розстрілу встановлено пам’ятний знак. З 8 по 21 березня 1944 року через село двічі проходила лінія фронту. Остаточно звільнене  від німецьких окупантів 21 березня, частинами 148-ї стрілецької Чернігівської Червонопрапорної  орденів Суворова і Кутузова дивізії,  що належала до 15-го стрілецького корпусу, 60-ї армії, та мехбригадами 1-ї гвардійської танкової арміїї, 1 Українського фронту. Навесні 1944 року, в східній околиці села, закладено військове кладовище на якому, в братських могилах, поховано і перепоховано в післявоєнні роки понад 1,5 тис. солдат і офіцерів Червоної армії які загинули на території Великоборківського району  350 імен з яких невідомі. На військовому кладовищі встановлені пам’ятники: червоноармійцям, (1955 ), полеглим під час німецько-радянської війни воїнам-односельцям (1967).  Під час німецько-радянської війни в Червоній армії загинули або пропали безвісти 63 уродженці села. В ОУН і УПА перебували, загинули, репресовані, симпатики цих об’єднань – 51 особа, у т. ч. Віктор Худзій («Задорожний»; 1992 р. вулицю, на якій він загинув, перейменовано на вул. Братів Задорожних), Петро Худзій «Хмара» (1916-1949), Дмитро Сидяга (1922-1944); у дивізії «Галичина» воювали Павло Закревський, Василь Хома та ін. За час окупації на примусові роботи до Німеччини було вивезено понад 60 осіб. 


Відомі люди

Народилися

  • Біґус Петро (1882–1966) — просвітянин, військовик УГА, секретар «Українського Канадійського Легіону» в Торонто (Канада),
  • Балей Степан-Максим, Stefan Baley (пол.)[17] (1885–1952) — Доктор філософії і медицини, професор, академік Польської АН,
  • Дудар Антін (1886–1919) — український правник, поручник УГА,
  • Замора Федір (Теодор) Павлович (1887–1937) — педагог та громадський діяч, делегат УНРади ЗУНР, голова Тернопільського повітового Ревкому ГСРР,
  • Мацелюх Євген (1893–1972) — священик — крилошанин УГКЦ, поет і драматург, автор творів на релігійну тематику,
  • Жидек Степан (1900–1970) — військовик, польський і радянський генерал,
  • Дейна Кароль (Karol Dejna, 1911–2004) — польський мовознавець-славіст, доктор філол. наук, професор, академік Польс. АН,
  • Кравчук Євген (1912–1992) — багатолітній в'язень сталінських таборів, священик УГКЦ у підпіллі, доктор філософії і богосл.наук,
  • Солонинка Марія (1912–1982) — громадсько-політичний діяч, педагогог, журналіст, член ОУН, голова об'єднання Жінок Ліги Визволення України (Канада) [18],
  • Пелешок (Шумейко) Катерина (1898–1981) — почесний голова Союзу Українок Америки ,
  • Карпіньський Антоній (1924–2004) — польський військовий історик, полковник ВП,
  • Горбатюк (дівоче Шумейко) Ольга (нар. 1937) — диригент, педагог, ст. викладач кафедри українського народного хорового співу та фолькльору (1990) КДІК[19],
  • Мацелюх Євген (нар. 1938) — спортивний діяч, тренер (волейбол), педагог, Суддя національної категорії[20],
  • Сидяга Віталій-Роман Томкович (нар. 1941) — громадсько-політичний діяч, секретар Тернопільської філії УГС, Представник Президента України в Тернопільському районі (1992–1994).
  • Локтіонов Роман (нар. 1945) — гірник державного акціонерного товариства «Шахта імені Л. І. Лутугіна» (Донецька область), нагороджений знаком пошани «Шахтарська слава» трьох ступенів, Заслужений шахтар України (1999)[21],
  • Пасько Володимир (1946–2014) — начальник Української Військово-медичної Академії, заступник міністра МО України, Заслужений лікар України, доктор медичних наук, професор, генерал-лейтенант медичної служби, член НСПУ,
  • Лютюк Анатолій (нар. 1947) — український громадський і культурний діяч в Естонії, очільник Центру української культури в Таллінні, Заслужений художник України (2007),
  • Бойко Ярослав (нар. 1952) — спортсмен, тренер (футбол), Заслужений тренер України (2001),[22],
  • Фатхутдінов Василь, нар. 1956. — генерал-майор міліції, заступник Міністра внутрішніх справ України, кандидат юридичних наук, доцент, Заслужений юрист України,
  • Прус Богдан (нар. 1959)[23] — виконавчий директор Асоціації фермерів та приватних землевласників України.
  • Мацелюх Роман Євгенович — український інженер-механік, краєзнавець, громадський діяч, вікіпедист.
  • Юрій Федаш (нар. 1980) — капiтан 3 рангу ВМС України, командир морського тральщика «Черкаси» (U-311).

Проживали

  • Стадник Йосип — український актор, режисер та діяч театру (проживав у 1890–1894 рр. на залізничній станції Бірки Великі);
  • Ґавліч Володимир — священик, василіянин, доктор філософії і богослов'я, громадський діяч, письменник;
  • Шумейко Степан — український публіцист, журналіст, редактор, літературознавець, громадсько-політичний діяч української діаспори США, президент УККА у 1944–1949.

Перебували

  • 1884 р. — заснував осередок, згодом читальню, товариства «Просвіта» Барвінський Олександр
  • 2-4.06.1919 р. — Головний отаман військ УНР Симон Петлюра
  • 1920-ті рр. — розписував церковний іконостас художник Антін Манастирський
  • 1942 р. —ігумен монастиря в Тернополі, редемпторист, згодом єпископ УГКЦ, новомученик Української греко-католицької церкви Василь Величковський
  • 1943 р. — поет, партизан Платон Воронько
  • Депутат ВР СРСР, вперше тричі Герой Радянського Союзу, Олександр Покришкін
  • 1982–1985 р. — господарник, Деп. ВР УРСР 11-го скл. Олександр Ткаченко
  • 1987 р. — проводив археологічні дослідження Ігор Герета
  • 1994 р. — Перший Президент України Леонід Кравчук
  • 1999 р. — український політичний діяч Юрій Шухевич
  • 2002 р. — Блаженніший Любомир Гузар кардинал УГКЦ, єпископи Михаїл (Сабрига), Василь (Семенюк)
  • Народні депутати України: Лесь Танюк, Степан Хмара, Ігор Тарасюк, Василь Деревляний, Геннадій Москаль, Арсеній Яценюк, Андрій Парубій, Тарас Юрик, Степан Барна.

 

 

 

rada.org.ua - портал місцевого самоврядування

 

Логін: *

Пароль: *